ПОЛТАВСКАЯ ОБЛАСТЬ

23.11.2018 22:38 Александр Бугай

Полтавка розповіла про досвід роботи в Німеччині

Наталя Скрипник з Полтави збирається їхати до Німеччини на роботу опікункою. За цей рік це буде вже друга її поїздка

Ми попросили у Наталі розповісти, як свого часу вона зважилася на таку роботу, чим займалася там і яким було ставлення до неї німецької родини, в якій вона працювала.

«Я – учитель німецької та англійської мов. По закінченню Полтавського педагогічного університету працювала вчителем англійської в Криворудській школі Семенівського району. Переїхавши до Полтави, викладала в мовному центрі «Лінгвістікум». Теж англійську. Часто студенти, які навчалися у нас на курсах і бували в зарубіжних країнах, розповідали про життя за кордоном. І в мене зародилася мрія побачити все це на власні очі, пізнати культуру іншої країни, а ще – поспілкуватися з носіями мови, а в данному випадку ще й «підтягнути» німецьку, яку колись вчила. Адже з часом мова просто «вивітрюється» з голови, якщо нею не користуватися. Тож, коли я дізналася про компанію «Procura», яка працевлаштовує опікунками в Німеччині людей зі знанням німецької, я погодилася на цю роботу. До всього того обіцяли можливість ще й добре заробити».

Наталія

Ви відразу зважилися поїхати до Німеччини, не було побоювань?

Так, відразу. Хоча мої рідні та друзі відмовляли мене від поїздки – через сумніви та недовіру. В мене ж побоювань не було. Адже багато людей, які вже працювали з компанією «Procura» і з ким я спілкувалася, мали позитивні відгуки про неї. Зокрема, що компанія не тільки супроводжує своїх співробітників від поїздки до Німеччини до повернення додому, але й підтримує їх на чужині, захищає їх. Якщо є претензії з боку німецьких родин – спілкується з ними, щоб звести проблему нанівець. Оце мені дуже сподобалося. До того ж у мене було таке відчуття: треба їхати або зараз, або ніколи.

Так, на початку літа я потрапила в Бремен до фрау Марії. Ця жінка мене дуже вразила. Їй 94 роки, і все життя вона працювала прибиральницею. Але який високий рівень культури вона має, яке виховання, наскільки виховані її діти та внуки! Любить, щоб з нею віталися за руку. Фрау Марія нагадує своєю зачіскою і зовнішнім виглядом королеву Англії. Вона відкрита, можна сказати, модернова бабуся – зокрема, підтримує байкерство своєї внучки, яка їздить на японському мотоциклі.

Пам’ятаєте свій перший робочий день? Чи відчували психологічний дискомфорт – адже нова країна, незнайома робота, чужа родина?

Ні, мені було нескладно. Я за своєю натурою домосід, люблю роботу по дому, тож обов’язки опікунки мене цілком влаштовували. Першого дня напарниця, теж на ім’я Марія, яку я змінювала, детально мене проінструктувала про роботу, вподобання фрау, поводила мене по магазинах і показала, де потрібно скуплятися. Тобто, вона мене повністю підготувала до роботи. Хочу сказати, що перед тим, як їхати до Німеччини, я себе психологічно готувала до ролі служниці. Але жодного разу за 3 місяці мого перебування в німецькій родині мені не дали відчути себе служницею: до мене ставилися з повагою, як до члена сім’ї. Мене навіть в церкві (куди ми ходили щотижня) запитували: «А Ви, мабуть, родичка, так?»

А як щодо мови?

О, німці дуже тактовні! Особливо в розмові. Зі мною говорили повільно, періодично зупинялись та перепитували, чи я все зрозуміла. Якщо потрібно, все пояснювали.

А як сприйняла Вас родина фрау Марії ?

Рідні фрау Марії, які приїхали до неї в перший вихідний, при знайомстві запитали: а Ви не родичка того Скрипника, що тренував футбольну команду з Бремена? Кажу: «Ні». Пізніше з Вікіпедії я дізналася, що український футболіст Віктор Скрипник з 2014 по 2016 роки тренував у цьому місті футболістів «Вердера». Вони його знають, в нього там хороша репутація. Можливо, саме через моє прізвище Скрипник родина затвердила мою кандидатуру?

Якими були Ваші обов’язки як опікунки фрау Марії?

Приготувати їжу, накрити на стіл, помити посуд, супроводжувати фрау під час прогулянок, до церкви, до лікаря супроводжувала її родина. Раз на 2 тижні до неї ходить прибиральниця, раз на тиждень – медсестра робити гімнастику. За контрактом в мої обов’язки не входило прибирання, але я підтримувала порядок в будинку – самій же приємно жити в чистоті. Фрау Марія живе в 3- поверховому будинку лінійного типу. В ньому мешкає 6 сімей. Усі сусіди мають спільну вертикальну стіну. В помешканні фрау Марії 5 кімнат, на першому поверсі – зала, кухня та коридор. Ми жили на 2 поверсі, там ванна, її кімната та моя. Моя кімната дуже комфортна: зручне ліжко з м’яким матрацом, крісло, стіл, шафа для одягу, телевізор, інтернет. Німці люблять комфорт. Жінка діставалася другого поверху ліфтом.

Біля будинку фрау Марії садок, там багато троянд. Бабуся дуже любить гуляти в саду і спостерігати за птахами. Мала колись ще й дачну ділянку. Всі її знають як великого трудоголіка та чудову господиню.

Який розпорядок дня має фрау Марія?

Вона прокидається о 8 ранку, ми готуємо сніданок, разом снідаємо.

В обід хвилин 20 гуляємо своєю вулицею. Через свій вік вона ходить повільно. Щоправда, родина купила їй інвалідне крісло, але фрау Марія не любить ним користуватися.

Що Ви готували для фрау Марії?

Зазвичай страви німецької кухні, особливістю яких є те, що вони дуже комбіновані. Вона навчила мене готувати суп айнтопф. Він дуже ситний, у нього кладуть ковбаски, консервовану зелену квасолю в стручках, свинячі реберця, картоплю, нарізану кільцями моркву, туди ж кидають сиру цибулю. Загалом засмажки вони не роблять.

Полюбляє фрау й українську кухню, до якої її привчила моя напарниця. Я ж готувала для неї вареники з картоплею – сказала: «Смачно!». Цього разу хочу ще приготувати для неї наш український борщ.

Ви сказали, що супроводжували фрау до церкви. Як часто вона туди ходила?

Фрау щосуботи відвідує католицьку церкву. Служба там розпочинається о 18 годині. Але ми приїжджали туди заздалегідь, щоб ще мати змогу поспілкуватися з друзями та знайомими. Підготовка до церкви для фрау Марії – це цілий ритуал: напередодні я крутила їй волосся на бігуді, робила манікюр, готувала нарядний одяг. При цьому ми ретельно підбирали прикраси під блузку, туфлі до брюк. У церкві, куди возить на машині її друг, у фрау Марії є своє крісло. Там до неї всі підходять, вітаються за руку і говорять: «Ви молодець, що в такому віці ходите до церкви».

Що найбільше Вам запам’яталося?

В період роботи опкункою в Німеччині я відзначала своє 30-річчя. Мені подарували подарунки, показали центр міста – влаштували для мене дуже цікаву екскурсію. Потім вдома сіли за стіл. Донька із зятем фрау Марії привезли домашній пиріг, а внучка з чоловіком – тортик. Навіть посуд не дали мені помити. Сказали: «Ми помиємо самі, у тебе ж сьогодні день народження!» Загалом дні народження в них – це особливе свято. Мене потім ще тиждень вітали всі, кому фрау Марія говорила, що в мене недавно був день народження. І у фрау є ще традиція прописувати в календарі дні народження своїх рідних та друзів. Ми туди дивилися щодня, і якщо хтось там позначений – обов’язково його вітали.

Німеччина

 

Які можливості відкрилися для Вас після роботи в Німеччині?

Завдяки роботі опікункою по поверненню додому я мала змогу з’їздити в Туреччину на відпочинок, отримала освіту медсестри – масажистки, закінчила курси крою та шиття. Для цього привезла куплену в Німеччині швейну машинку «Зінгер». А загалом хочу заробити ще на автомобіль та квартиру. На жаль. працюючи в Україні я б здійснила ці мрії років через п’ять, ще й за умови, що буду дуже на всьому економити. А з компанією «Procura» за 3 місяці. Життя ж то воно зараз!

Поделиться в соц сетях
‡агрузка...
Оставьте Свой отзыв