ПОЛТАВСКАЯ ОБЛАСТЬ

26.07.2018 12:11 Александр Бугай

Лейпциг очима українки: як 16-річна кременчужанка їздила за кордон

Оформлення документів, дорога, митниця, пам’ятки культури та архітектури і повсякденне життя у німецькому містечку із тисячолітньою історією

Почну з того, що мені 16 років, я живу в Кременчуці та вже давно хотіла побувати за кордоном. І ось, раптово мені видалась нагода поїхати на два тижні до міста зі стародавньою історією та архітектурою, столиці пам’ятників (яких там близько 15 000) — Лейпцига, міста в Німеччині, заснованого в 1015 році.

Оформлення документів та пошук транспорту

За кордон мене запросили знайомі, тому турбуватися про місце мешкання під час подорожі мені не довелося. Залишалося оформити всі можливі документи та знайти транспорт, яким я їхатиму.

Документи я стала оформляти одразу після того, як дізналася, що буду їхати. На щастя, закордонний паспорт в мене вже був, але, оскільки я неповнолітня, мені довелося оформляти більше інших паперів.

В обов’язковому порядку в мене мав бути лист-запрошення від людей, які на мене чекали у іншій країні, сплачений квиток в обидва боки (щоб на митниці упевнилися, що я зможу повернутися до своєї країни). Також у мене мало бути медичне страхування на період перебування закордоном, та 630 євро з собою (про всяк випадок, якщо щось трапиться). Спочатку я побоялася везти таку суму готівкою, і вирішила покласти кошти на картку та зробити виписку, і через це майже не залишилася на кордоні, але про це — згодом.

Наступний крок — пошук транспорту. Я дуже хотіла знайти прямий автобус з Кременчука до Лейпцига. Але, на жаль, таких не знайшлося, тож довелося їхати з пересадками, Кременчук – Київ – Лейпциг. Вибору маршрутки з Кременчука до Києва уваги багато не приділяла, скористалася міжміськими перевезеннями, тому вартість проїзду склала 250 грн в один кінець.

А ось вибирати автобус з Києва до Лейпцига довелося ретельно, все ж, дорога не коротка, — їхати рівно добу. Свій транспорт я шукала через Інтернет, придивлялася до дрібниць, читала рейтинги та відгуки. Мені сподобалася транспортна компанія «Шевченко», яка запропонувала комфортабельні автобуси з кондиціонерами, WC, кавою та чаєм, Wi-fi та зарядками для телефонів. Отже, я зателефонувала та замовила квиток у обидва боки, який обійшовся мені в 3 050 грн.

Вже згодом, побачила і недоліки компанії – у них немає чіткої пунктуальності, і коли мене висадили в Лейпцигу, то не сказали точного часу від’їзду назад. Тому в день від’їзду мені довелося бути завжди з телефоном в руках щоб не пропустити свій автобус. За це компанії мінус, але загалом їхати було приємно, водії ввічливі та турботливі.

Дорога і митниця

Мій автобус відправлявся о 7:00 з Київського автовокзалу, тому виїхати з Кременчука мені довелося о 2:00, з урахуванням дороги та години про запас.

О 6:45 я вже сиділа у автобусі та з нетерпінням чекала від’їзду. Ми їхали через ряд українських міст, таких як Житомир, Рівне, Львів, та через Польщу.

До української митниці під’їхали о 16:30. Як виявилося, через кордон пропускають окремо легкові автомобілі, вантажівки та автобуси. Перед нами стояло три автобуси, які мали перевірити. Черга до нашого підійшла тільки через півтори години.

Спочатку перевірили паспорти, потім сказали забрати увесь багаж та вийти з автобусу, нас відправили на рентген багажу та забрали паспорти на перевірку, а тим часом обшукували наш автобус. Перевірка на українському кордоні тривала приблизно півгодини.

Згодом нас посадили назад до автобуса і віддали паспорти. Ще хвилин 30 ми чекали в черзі, аби під’їхати до польської митниці. Контроль на українському кордоні мені здався дуже жорстким, але контроль на польській митниці був на багато суворішим.

Спочатку все йшло так само, перевірка паспортів, висадка з автобуса, але без багажу. Потім нас відправили на паспортний контроль, це найстрашніше на митниці. Кожна людина підходила до митника, який перевіряв наявність документів та паспорти. Найстрашнішим і найгіршим було те, що перевіряючі розмовляють тільки своєю мовою, тобто, польською. Незважаючи на те, що мови схожі, деякі речення зовсім не зрозумілі. А найдивніше те, що вони розуміють усе що ми говоримо, але з нами українською чи російською не розмовляють.

Дійшла моя черга. Перші запитання перевіряючого я розуміла. Це були питання типу «Яка ціль вашої поїздки?», «Чи маєте ви місце, де будете зупинятися?»… Потім він почав перевіряти мої документи, дійшов до виписки з банку та почав питати в мене щось стосовно неї невдоволеним тоном, але я не розуміла жодного слова.

Він перепитав в мене ще декілька разів, потім дуже суворо подивився, та все ж таки поставив печатку до паспорта. Як я потім дізналася, подібні виписки на кордоні не приймаються, і тільки чудом мене пропустили, а не зняли з рейсу. Можливо через те, що в мене був лист-запрошення, який підтверджував моє повне забезпечення під час подорожі. Також мені «зіграло на руку» саме те, що я його не розуміла. Адже випадок висадки у нашому автобусі був — трьох людей зняли з рейсу через відсутність якихось документів. Поляки висадили їх з такою фразою: «це вам не Україна, тут порядок».

Виявляється, поки ми проходили паспортний контроль, наші валізи вийняли та обшукали. На польському кордоні ми простояли дві години.

«Одразу відчувається, що ти вже за кордоном» — прибуття та перші враження

Від кордону ми від’їхали приблизно о 20:30. Я проїхала найстрашнішу частину подорожі та із ще більшим нетерпінням чекала свого прибуття. Перше, на що звернула увагу, — дійсно ідеально рівні дороги та охайне оформлення полів. Майже скрізь біля траси стояли вітряні енергетичні установи. Через певну відстань на всю трасу стоять шлагбауми, через які пускають тільки якщо заплатиш гроші за проїзд трасою.

Тобто, одразу відчувається, що ти вже за кордоном. Біля траси час від часу зустрічалися туалети, до одного з яких ми заїхали. По-перше, усі вони безкоштовні, що не часто зустрінеш в Україні, а по-друге, мене дуже вразила їх чистота, незважаючи на те що вони стоять просто на узбіччі траси. Німецький кордон проїжджали ми вночі, але там нас навіть не зупинили, тому коли ми прокинулися вранці — були вже у Дрездені.

І нарешті, о 7:00 по лейпцизькому часу ми прибули до Лейпцига. Нас висадили біля залізничного вокзалу «Promenaden».

Promenaden

Мене мали зустріти, тому після виходу з автобуса я стояла на місці та почала роздивлятися місто. Перша моя думка була: «Вааау!». Широка вулиця, поруч найбільший вокзал в Європі, навпроти висока будівля, далі виднілися типові лейпцизькі будинки. Трішки лівіше від мене стояв дуже гарний готель.

Як виявилося згодом, у місті взагалі дуже багато готелів на різний смак, тому не переймайтеся, якщо не забронювали номер завчасно, місця вистачить на всіх.

Прогулянки Лейпцигом та повсякденне життя німців

Першого дня я відпочивала з дороги, але не довго. Мені не сиділося вдома та кортіло швидше познайомитися з містом. Оскільки я жила майже на околиці, а дороги до міста ще не знала, вирішила поблукати вуличками поблизу та подивитися на приватні будинки. Всі знають, що німці відрізняються особливою любов’ю до порядку, але я навіть не уявляла, що на стільки!

По-перше, не має жодного подвір’я де був би не підстрижений газон, або ж не прибраний двір та не пофарбований будинок.

По-друге, більшість німців звикла планувати свій час. Вони знають, що будуть робити через тиждень, два, а інколи, навіть через місяць.

Прийом їжі, теж, як правило, за розкладом. Мій сніданок починався з 8:00 до 9:00, обід приблизно о 12:00, підвечірок о 16:00, а вечеря о 18:00. Спочатку для мене це здавалося занадто складним, але потім я звикла до розкладу та, навіть, привезла такий розпорядок з собою.

До речі, якщо ви їдете до іншомовної країни, то варто знати їхню мову, або ж англійську, чи бути з людьми які ними володіють.

На прогулянці я вирішила пофотографувати будинки та вулиці на камеру телефону. Майже за хвилину до мене підійшов чоловік і невдоволеним тоном почав щось казати. Я звісно його не розуміла, бо володію тільки англійською, та намагаючись пояснити йому, що не розумію, напевно розлютила його ще більше, тому з переляку забігла додому. Але, не все так просто, чоловік завітав до нас та поцікавився чи все зі мною гаразд і попередив, що люди не люблять коли знімають їхні приватні будинки.

Лейпциг

Більше їх знімати я не намагалася, та все ж, встигла зробити пару кадрів.

Лейпциг

Наступною моєю вилазкою був похід магазинами. Масштаби магазинів приголомшують. Ми приїхали до місця, де стоїть купа магазинів на будь-який смак. Усі вони розташовані поруч один одного і називається це місце «Sachsenpark».

Закупи у німців також відрізняються від наших. Більшість людей робить закупки на тиждень або два, особливо люди, які працюють і дуже цінують свій час, а це гарна нагода його зекономити. Найбільше людей в магазинах можна зустріти у четвер, п’ятницю та суботу. У неділю всі магазини зачинені, працюють тільки кафе, які відкриваються з 12:00.

Придбати речі у магазині можна без володіння мовою, достатньо знати як сказати «Доброго дня» та «Дякую».

Ціни відрізняються від наших за рахунок різниці вартості валют. Так, наприклад, якщо в нас плитка шоколаду в середньому коштує 25 грн, то у них в середньому 0, 65 євро, — десь близько 20 грн.

Німці народ дуже спокійний, почути музику з чийогось будинку можна дуже рідко, так само як і побачити людей, які розважаються. Коротше кажучи, перший час мені було нудно, особливо після обіду. Тому під вечір я вирішила покататися на велосипеді. І, як виявилося, кататися незнайомим містом дуже цікаво! Хочу зауважити, що скрізь по місту є велодоріжки, аби велосипедисти не заважали пішоходам та не їхали проїжджою частиною.

Велосипеди Лейпциг

Велосипед є майже у кожного, особливою популярністю велосипеди користуються у студентів. Біля кожного університету їх стоїть незліченна кількість.

Велосипеди Лейпциг

Якщо вам потрібен велосипед, ви можете взяти його на прокат, доїхати до вашого місця призначення та поставити на таку ж стоянку навіть в іншому кінці міста. Це дуже зручно для людей які не встигають доїхати на роботу на автомобілі через затори, і стане у нагоді людям, яким треба терміново скористатися велосипедом.

Велосипеди Лейпциг

Міжнародний ярмарок

Катаючись Лейпцигом, я знайшла першу пам’ятку, — один з найстаріших ярмарків у світі. Він був заснований у 1165 році, а у 1996 році його перенесли до нового приміщення.

Щорічно там проходить багато різноманітних виставок-ярмарків, але є три найважливіші — книжкова, автомобільна та виставка-ярмарок комп’ютерних ігор.

Територія ярмарку дуже велика. Біля центрального входу там є парк з гарно облаштованою водоймою та стоїть безліч прапорів, як свідчення міжнародності ярмарку.

Ярмарок Лейпциг

На жаль, під час мого перебування у Лейпцигу ніяких ярмарок та виставок не відбувалося, тому якщо ви хочете побувати на самому ярмарку, то слід поцікавитися про це завчасно.

Покатавшись та погулявши у парку, я поїхала додому.

Закордонна медицина

Нарешті я дочекалася того дня, коли мені показали, як дістатися центру міста та провели першу екскурсію. Туди ми доїхали на трамваї. Вартість квитка на одну годину складає 2 євро 60 центів.

Спочатку нам довелося зайти до поліклініки, та я ані трішечки не пожалкувала. Закордонна поліклініка мене вразила своїм європейським виглядом, технологіями, обслуговуванням та чистотою.

У поліклініці є зали очікування зі зручними стільцями, журналами та, навіть, дитячими куточками до кожного кабінету.

Лейпциг, лікарня

А ось черга може бути велика, через велику потребу послуг лікарів. Якщо записуватися на прийом до лікаря у приватній лікарні, то добре якщо вам призначать прийом через місяць. Навіть викликаючи швидку допомогу інколи доводиться чекати черги.

Місто згори та знизу

Після візиту до поліклініки ми рушили до центру міста. Та тут я зрозуміла, який би не був тихий менталітет у німців, але у центрі великого та гарного міста завжди «кіпіш». Тут було дуже багато велосипедистів, людей які кудись поспішають, туристів та просто відпочиваючих.

Найперше, ми вирішили піднятися на найвищу будівлю у Лейпцизі — «Panorama Tower» заввишки 142 метри. Якщо ви хочете подивитися на центр старовинного міста згори, то це найкращий варіант. Аби піднятися туди влітку, вам варто приходити з 9:00 до 13:00, а взимку з 10:00 до 23:00.
Спочатку ми піднялися на 29 поверх ліфтом, а потім, аби пройти на сам дах, заплатили 3 євро з людини. Ще трішки піднявшись сходами ми опинилися на даху. Там я відчула неймовірні емоції.

Переді мною був неначе макет міста, усе було видно як на долоні!

Для людей які не знають, на яку будівлю міста вони дивляться, намальована спеціальна мапа, де зазначено усі найголовніші пам’ятки міста, які видно з «Panorama Tower».

Роздивившись місто згори, ми пішли роздивлятися його знизу.

Завернувши до однієї із головних вулиць, ми вирішили вибрати кафе, яких безліч, та трішки перекусити. Я взяла каву, пончик, та щось схоже на бутерброд. Все це куштувало мені 5 євро 20 центів. Все було дуже смачно, але у бутерброді було яйце, яке не було схоже на справжнє.

Мене дуже вразили «безпардонні» горобці, які цілеспрямовано залітали до кафе сідали на вільний стіл та їли крихти, а потім так само сміливо вилітали. Ніхто з персоналу їх не виганяв, а тільки біля входу у кафе було прохання «Птахів не годувати».

Після перекусу ми вирішили погуляти по вулицям та подивитися на архітектуру міста.

Варто пройтися по одній з вуличок і ви помітите своєрідний лейпцизький стиль, якому притаманні високі стародавні будівлі та широкі вулиці, де над вікнами будівель нависають розкішні карнизи із вирізьбленими фігурами.

Але окрім стародавніх будівель, місто також повне спорудами сучасної архітектури.

 

Лейпциг відноситься до тих стародавніх міст, які будувалися за типом сонця, головна центральна площа — кругла, а від неї, неначе сонячні промені, у різні боки розходяться вулиці.

Поблукавши місцевими вуличкам та трішки роздивившись лейпцизьку архітектуру, ми поїхали до дому, бо надворі було досить спекотно.

І хоча у місті є безліч всього, що можна подивитися, я хотіла розтягувати задоволення. Повертаючись додому у захваті від міста, я вже була в очікуванні наступної екскурсії.

Найбільший вокзал Європи

Наступного разу ми подалися до залізничного вокзалу «Promenaden». Він є однією із головних пам’яток міста та займає статус найбільшого за площею( 83 640 м²) вокзалу Європи.

«Promenaden» має 21 залізничний шлях, його довжина складає 298 метрів. Зсередини вокзал нагадує величезний торгівельний центр. Він має три поверхи, які заповнені магазинами та кафе.

Promenaden

До речі, популярний місцевий фастфуд, який тут люблять усі — ковбаска у булочці, схожа на наш хотдог, та коштує 1,60 євро. Якщо я б ходила наодинці, то напевно, заблукала б у приміщенні вокзалу, бо воно дійсно дуже велике. Сам вокзал чистий і всередині має сучасний вигляд.

Promenaden

Найстаріша церква міста

Старовинне місто прикрашають старовинні храми, тому після залізничного вокзалу ми пішли до найстарішої церкви у Лейпцизі — «Nikolaikirche», яка носить ім’я Св. Миколая. Вона також є найбільшою та найвідомішою церквою міста та знаходиться майже у центрі міста. Щосуботи о 17:00 там можна почути гру органу.

До речі, біля церков та на центральних вулицях можна зустріти жебраків, переважно, це не німці, а люди інших національностей.

Ще одна проблема центральних вулиць — інколи дівчатам, що там ходять, можуть дошкуляти прискіпливі чоловічі погляди, це спричинює незручності та навіює страх.

Прогулянка містом, «зустріч» з Мефістофелем, Фаустом та Гете

У суботу ми знову поїхали до центру міста, та вирішили відвідати пасажі – це вулиці з будинками, по обидва боки яких є безліч брендових магазинів та кафе.

Пасаж, Лецпциг Пасаж, Лецпциг Пасаж, ЛецпцигПасаж, Лецпциг

В одному з таких пасажів ми натрапили на статуї героїв з твору Гете — Мефістофеля та Фауста.

Фауст і Мефістофель

Мефістофель зачаровує студентів

Вони знаходяться біля ресторану, в якому, за легендою, письменник ще в студентські роки інколи бував, і ніби, саме там в поета вперше зародилася думка про написання цього твору. До речі, кажуть, що якщо потерти чобіт статуї Фауста, то надалі вас переслідуватиме удача!


Пройшовши трохи далі до старої ратуші, неподалік від площі, ми зустріли пам’ятник і самому Гете.

Гете, Лейпциг

Гете, Лейпциг

Встановили його на честь перебування письменника у місті в студентські роки з 1765 до 1768. Позаду Гете можна побачити будинок, у якому колись жив цей видатний письменник.

Лейпцизька їжа

Погулявши вулицями та пасажами, ми вирішили поїсти та пішли до одного з ресторанів міста. Ми замовили по бургеру та по склянці солодкої води. Я була дуже здивована, коли нам принесли наше замовлення, і на тарілці окрім великого бургера у мене був соус, картопля фрі, та овочевий додаток.

Лейпциг

Їжа дуже смачна та ситна. Обслуговування також на вищому рівні, офіціанти дуже привітні, час від часу підходять та питають чи все гаразд. За обід ми заплатили приблизно по 12 євро з кожного.

бургер

Пам’ятник Битві Народів

У неділю я також не сиділа вдома. Ми знову поїхали до міста, але вже не в центр — нашою ціллю був пам’ятник Битві Народів «Völkerschlachtdenkmal».

Пам'ятик Битві Народів Лейпциг

Як виявилося, його висота сягає 91 метр, він має 500 сходин і займає статус найвищого в Європі.

Пам'ятик Битві Народів Лейпциг

Побудований пам’ятник у 1898 році на честь розгрому французької армії Наполеона Бонапарта у 1813 році. Ми вирішили поглянути на пам’ятник зсередини, та піднятися на його верхівку і оглядову платформу. Вхід всередину платний, 8 євро з однієї людини.

Пам'ятик Битві Народів Лейпциг

Зсередини пам’ятник виглядає таємничим. Спочатку ми сіли в ліфт, і, я подумала, що ми зараз же будемо на верхівці, але де там! Ліфт підіймається лише до другого поверху, а на саму платформу треба підійматися самотужки. З висотою прохід звужується — приблизно до 1,20 м, це максимум.

Пам'ятик Битві Народів Лейпциг Пам'ятик Битві Народів Лейпциг Пам'ятик Битві Народів Лейпциг Пам'ятик Битві Народів ЛейпцигПам'ятик Битві Народів Лейпциг

Тому перед тим як підійматися, людям з клаустрофобією треба добре поміркувати, чи варто їм туди іти.

З пам’ятника я побачила місто з висоти пташиного польоту та діючий крематорій, від споглядання якого стало трохи моторошно.

Наприкінці моєї подорожі мені випала нагода зайти ще й до лейпцизької бібліотеки. Туди пускають усіх, хто має пристойний вигляд, незважаючи на те, місцевий ви чи турист.

Всередині було дуже тихо. Сиділо там багато людей, більшість з яких — студенти. В бібліотеці багато столів із комп’ютерами, якими за потреби ви можете скористатися.

Час додому

Два тижні пролетіли дуже швидко, та на жаль, моя подорож завершувалася. Я дуже щаслива, що побувала у такому гарному, старовинному місті. Перший візит за кордон залишив гарний відбиток у моїх спогадах. При зворотному перетині кордону незручностей не було, навіть не перевіряли багаж. При поверненні до України ретельної уваги перевірці не приділяють.

Лейпциг – чудове місто, сповнене німецького колориту, старовинних пам’яток культури та архітектури, а ще – ньому живуть добрі люди. Тож якщо ви вирішили приїхати до Лейпцига, прогуляйтеся ним, зверніть увагу на культурі і архітектурні особливості, його стиль, поведінку людей, скуштуйте місцевої їжі, та обов’язково відвідайте найголовніші пам’ятки міста.

Автор: Аріна Рахманова

Поделиться в соц сетях
‡агрузка...
Оставьте Свой отзыв